Колись я собі думала: Боже, то вони мають по 20 років стажу? Та то вже пора на заслужений відпочинок)))))!
Ага, сьогодні беру свої слова назад, бо зараз точно не вважаю себе «пенсією» …навпаки!!!!
20 років тому я розпочала свою педагогічну діяльність ( 28.11.2002) у СЗШ 99 м. Львова. Пам’ятаю той день як сьогодні: Богдан Гриців (Богдан Федорович) підписав наказ і сказав: «Радий бачити учнів колегами». До речі, 9 років у тій школі навчалася, 16 - працювала, отже чверть століття віддала Їй! І нині особливо хочу подякувати Богданові Федоровичу за все-все:
- допомогу
- підтримку
- досвід
- надхороше ставлення
- надхороше ставлення
- та… інтерактивну дошку в кабінеті.
Тепер уже 4-ий рік працюю у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну.
А все починалося так:
А працюючи в школі, жодного разу не думала про керівну посаду, завжди хотіла бути просто добрим вчителем – і бачу, що моя мрія здійснилася! Адже справжній та успішний учитель - це не той, який «обкладеться» своїми нагородами в кабінеті, використовує адмінвплив для кар’єрного росту і якого бояться учні, а той, що прийшов у школу за покликом душі і любить дітей (ну і якого люблять діти). Протягом тих років зрозуміла: щоб бути хорошим викладачем, потрібно:
- жити на одній хвилі з учнями, зі студентами,
- любити те, що викладаєш,
- любити тих, кому викладаєш.
Неприємно, коли часто професію вчителя недооцінюють, зневажають, кажучи, що працювати педагогом нині не дуже престижно ( хоча дехто думає, що зарплата в нас мільйон двісті, і ми мільйонери )!!! Я ж завжди гордилася і горджуся своєю роботою!!! Пам’ятайте: професія вчителя - від Бога, а всі решта - від учителя. Потрібно любити те, чим щоденно займаєшся, і не шукати недоліків, бо тоді ти не будеш отримувати задоволення. Як педагог розумію: освітянська нива не завжди вдячна. Часто ми працюємо понад норму, віддаємо всі сили, аби виховати покоління, що підростає!! Але воно того варте!!! Діти наповнюють нас позитивною енергією, хто би що не говорив. Ми і багато чого в них учимося, повірте! Для мене це найкраща віддача. Знаю, що священна праця вчителя щоденна! Часом ми стаємо для учня батьками, другом, лікарем, психологом, поліцією, актором тощо. А з роками нам, учителям, завжди приємно чути, що твої учні – уже і вчителі-викладачі (навіть філологи), і медики, і ІТ-працівники, і дизайнери, і пожежники, і держслужбовці, і бізнесмени тощо. Недарма народна мудрість каже: де вчитель за покликанням, там і учні успішні. Також завжди пам’ятаю слова Богдана Федоровича: «Наталя, ти тільки тоді добрий учитель, коли твої учні перевершують тебе». Від себе додам, що
- треба любити і поважати кожного учня
- треба любити і поважати свою адміністрацію так само, як вона тебе, і ти проживеш довге та щасливе педагогічне життя
Сьогодні хочу дуже подякувати всім своїм вчителям 99- ї школи, які стали колегами та навіть друзями , і ними є донині. Ніколи не думала, що звільнюся зі школи, НІКОЛИ, знала завжди, що буду працювати вчителем в СЗШ 99 до пенсії. Ну і ніколи не вірила, що зміни - на краще! . А це ПРАВДА . І колег тепер більше - зі школи і в коледжі . Про шкільних не кажу «колишні», бо колишніх колег і учнів не буває
І знаєте, бути вчителем (тепер викладачем) української у своєму мікрорайоні, у своїй родині, серед друзів і не тільки– це:
- коли ти сидиш у кіно, у театрі, чекаючи початку вистави або концерту, і тут смс в інстаграмі: Наталя Ігорівна, а ми Вас бачимо)));
- коли «Добрий день!» чуєш зранку, в обід, увечері та навіть близько ночі по всьому місту від учнів, студентів, батьків і багатьох знайомих та незнайомих;
- коли у свою сумочку можеш вмістити все: купу зошитів різного формату, пачку паперу та рамку формату А4 з фото класу чи групи;
- коли ти їдеш в гості до куми Ірина Гупало (теж учительки) аж на Левандівку, сподіваючись відпочити від освітніх тем, але закінчуємо розмову мініпедрадою);
- коли червона ручка в сумці як помада у всіх жінок - я можу виправляти помилки всюди: на оголошеннях у маршрутці, у магазинах тощо (мені можна, я ж філолог);
- коли ти читаєш дописи в соцмережах і тебе «тріпає» від помилок усіх, кого знаю і не знаю, а особливо якщо це педагоги (у цьому я КАТЕГОРИЧНА!!!!!)….)
- коли тобі телефонують чи пишуть друзі, знайомі, родичі: «Чуєш, Наталя, ми тут сперечаємося: як там по-твоєму правильно: шкло чи скло?»)))
- коли ти вихідного дня спокійно підходиш до каси в магазині і чуєш: «Наталя Ігорівна, добрий день, Ви мене не пам’ятаєте? Ви мене не вчили, але я Вас зі школи знаю)))
- коли вночі ( до речі, недавно було ) тобі бринькає смс в телеграмі: Наталя Ігорівна, я не можу зайти в олімпіаду на Всеосвіта, дайте код, будь ласка…
- коли ти змінюєш роботу з Грінченка на Пекарську, приходиш на пару і бачиш в аудиторії учня, у якого була класним керівником у школі;
- коли ти змінюєш роботу з Грінченка на Пекарську, тебе призначають куратором академічної групи, і тут у списку ти бачиш ученицю, яку навчала в школі;
- коли ти женеш вулицею центру з квітами (ви ж знаєте, що квіти для мене – то любов любовна, ну і моя робота біля якого ринку?)) ), зупиняєшся біля пішохідного переходу, щоб пропустити круту машину, яка теж жене, але тут із вікна: «Наталя Ігорівна, привіт, тільки після вас»)))
- коли ти заходиш в автобус і з кінця чуєш: «Наталя Ігорівна, добрий день, ідіть сідайте»))
- коли ти заходиш із друзями в кафе, піцерію тощо і чуєш: «Так, Боже, то ж Наталя Ігорівна » )))
- коли твоя перукарка Olga Pylypiak згадує тебе в момент публікації дописів))
- коли твоя колега каже: Наталя, ми вчора увечері Ваші тести в сторіс Інстаграму проходили всією сім’єю ))
- коли мама приходить із вулиці і говорить: Наталя, тобі передавала вітання мама Софійки або тобі передавав вітання Ромчик) (а я маю знати, яка і який))))
- коли тебе позначають у сторіс Інстаграму з дописом: «Коли тебе викладачка @ igoriv_na виправить навіть тут))) і тепер я знаю, що Добрий день, а не доброго дня!!!!!»
- коли на початку пари робиш перекличку, двічі повторюєш прізвище студента, який тебе не чує, а він каже: «Є я, є, чекайте, я ваші тести в Інстаграмі проходжу»)))
- коли тобі пишуть у коментарях сторіс: «Наталя Ігорівна, а Ви маєте канал на Ютубі?????)) » чи «Наталя Ігорівна, Ви хочете бути як Авраменко?» чи Наталя Ігорівна, «Всмислі», вас нема в Тік-Тоці)))»
- коли в програмі Getcontaсt зі 100 тегів майже 90 – Наталя Ігорівна тощо))
- коли йдеш Шевченківським гаєм і чуєш: «Діду, то Наталя Ігорівна»))))
коли у твоєму айфоні всі групи соцмереж зі студентами)))
- коли йдеш на Книжковий форум тільки подивитися, бо ти і так все маєш і все знаєш))), а додому плентаєшся з торбою книжок, словниками, блокнотами і календарями, яких у кабінеті і вдома вже нема де складати))))))))
- коли шопінг на День народження закінчується книжками, хоча йшла тільки по взуття, одяг та сумку)))
- коли телефонні розмови з кумою Оксана Шарко починаються родинним, а продовжуються і закінчуються освітнім)))
- коли на Всеосвіті, у Фейсбуку та в Інстаграмі скуповуєш тести та посібники для підготовки до ЗНО))
- коли вже декілька років поспіль плануєш систематизувати і нарешті видати свій навчальний посібник з мови та літ. до ЗНО: у червні думаєш, що є ще час у липні, у липні – є серпень, а в серпні кажеш собі: Усе! Наступного року…буде 100%!!!
- коли на День вчителя (3 дні до і 3 дні після) ти отримуєш найбільше вітань (порівняно з Днем народження та Днем ангела)
- коли мамині родичі завжди кажуть: «Заслужена чи народна ти наша)))», хоча майже всі вони, до речі, теж педагоги;
- коли йдеш додому з роботи по Б. Хмельницького і чуєш «Вибачте, Наталя Білокура? Я Оксана, я є у ваших друзях у ФБ, і теж вчителька, читаю завжди Ваші дописи. Рада була вас зустріти »
- коли тобі телефонує твоя Оля Феденишин (найкраща подруга дитинства, юності, молодості і старості) і зразу: «Професорка ти моя…))»
- коли чуєш: та чекайте, зараз Білокуру спитаємо))
- коли ти просто любиш свою роботу і «Своїх» дітей
І таких КОЛИ – мільйон!!!!! Вірите?
Тому сьогодні кажу впевнено та гордо :
я завжди працюватиму викладачем чи вчителем!!!
мрії таки здійснюються!!!
P.S. А посібник точно буде! Скоро!!!!!!!!!!!!! З автографом
Дякую ЗСУ за змогу публікувати допис!
